Beta finding

Я трохи писала про “ не все одно ”. Якщо коротко, то воно, себто любов, робить нас вразливими, водночас роблячі сильнішими. Чим конкретніше це “не все одно”, чим більше готовності бути з цим маршрутом тільки, скільки буде потрібно, щоб навчитися всьому, чому він зможе навчити, тим більше в цьому любові і тим менше — болю. Якщо це лише заради вас двох і ні для кого більше в світі, тот тут немає чому боліти.  Так зі мною трапилося перше справжне кохання, коли я вже трохи підросла в скелелазінні, і ми поїхали на скелі без тренера. (Папка зі світлинами так досі і називається: "Скелі без Насті".) Я обрала собі проєкт. Це був Ручей на Червоному Камені, технічна 6с, на ключі якої я методично намагалася відпрацювати ногами на майже неіснуючих зачіпках. Після чергової півгодини-години моїх потуг Денчик каже: — Аня, не стримуйся, давай викажи свої емоції (малось на увазі — матом). Проте в мене було лише кохання з маршрутом, який я собі обрала. А ще вдячність за таку змогу без натяк...

От не по-людськи ж! Ну треба вже видертись на камінь, то ось же з цього боку і зайди гарненько ніжками. Ото ще вигадали там дертись! Ну просто серце крається дивитися, як вони оце із себе пнуться, всі руки собі передряпали і все задля чого? Щоб злізти й піти шукати нових проблем собі на сраку. Та вони землю ладні рити, шукаючи ті проблеми.Скільки сил! Ой, лишенько, скільки сил в це вбухано. От ніт би покопати, худобу попорати або ще чимось корисним зайнятись. Ото такої.  І наче б то це не про мене, але десь в душі воно зринає. Мої предки, що жили на землі й пережили страшні роки української історії, про що я насправді нічого не знаю, напевно були прагматичні й зберігали енергію задля виживанню. Але хто зна. Бо є ще інший бік: наша сила в нашій любові. Для мене любов — то моя родина, скелелазіння, трохи — ось ці слова. Все це мені важить, і тому робить вразливою. Все це мені важить, і тому надає сили рухатися далі.  Граніт. Квардратний блок, що лежить кутом догори серед схожих ...

Мушу зізнатися, що я думала англійською на цю тему, бо українською не вистачає мовного інструментарію задля цього. Але я спробую знайти влучні формулювання щоякнайбільше наближені до питомої української мови.  Одже одна з головних цінностей в скелелазінні — це викладатися по повній (“to try hard”) заради власного задоволення (“while having fun”). І, трясця, воно того вартує (“is rewarding”), бо всі мої найяскравіші враження від (саме) лазіння переважно стосуються зусиль на межі (“at my own limit”), а часто за межами того, що відчувалося або вважалося (мною та іншими) реальним. Хоча насправді найкращі спогати від скелелазіння стосуються часу, що був проведений зі своєю зграєю у своїй стихії, а пролази займали не так багато часу. І все те, що відбувається навколо, так само як і здатність переключатися, впливають на те, з якого боку грані ти будеш сьогодні. ПЕРЕКЛЮЧАТИСЯ. Важкі пролази вимагають КОНЦЕНТРАЦІЇ. І це слово має два основних значення. З одногу боку — це здатність зберігати...

  Колись я думала, що боулдер — не для мене. Я спробувала трошки поболдеряти, але не зайшло, то значить не моє. Проте я його просто не розпробувала, бо боулдеринг почав затягувати. Технічно — це теж саме скелелазіння, проте психологічно він має мало спільного з лазінням мотузки. Певні відмінності потребують зовсім іншого морального стану.   Необхідно ВІДПОЧИВАТИ. Дійсно БАГАТО. І навіть ЩЕ БІЛЬШЕ, ніж здається потрібним.  Після мотузки, коли весь час чимось зайнятий — лізеш, страхуєш або їсиш — ментально це не зрозуміло.  “Якщо ти не лізеш, то тому що страхуєш напарника. А коли настає твоя черга, то ти будеш вічність висіти на стелі, розкладаючи трасу.” ( Джонатан Сігріст )           Ну, нам в цьому плані простіше, бо у нас з собою дві дитини, щоб зайняти себе чимось в паузах між лазінням.  Боулдеринг — це дуже ТОВАРИСЬКЕ заняття. В складності потрібен напарник, проте більшість часу проводиться наодинці. Боулдер цілком можливий без ...