Не все одно, але хай це лишиться між нами

Я трохи писала про “не все одно”. Якщо коротко, то воно, себто любов, робить нас вразливими, водночас роблячі сильнішими. Чим конкретніше це “не все одно”, чим більше готовності бути з цим маршрутом тільки, скільки буде потрібно, щоб навчитися всьому, чому він зможе навчити, тим більше в цьому любові і тим менше — болю. Якщо це лише заради вас двох і ні для кого більше в світі, тот тут немає чому боліти. 

Так зі мною трапилося перше справжне кохання, коли я вже трохи підросла в скелелазінні, і ми поїхали на скелі без тренера. (Папка зі світлинами так досі і називається: "Скелі без Насті".) Я обрала собі проєкт. Це був Ручей на Червоному Камені, технічна 6с, на ключі якої я методично намагалася відпрацювати ногами на майже неіснуючих зачіпках. Після чергової півгодини-години моїх потуг Денчик каже:

— Аня, не стримуйся, давай викажи свої емоції (малось на увазі — матом).

Проте в мене було лише кохання з маршрутом, який я собі обрала. А ще вдячність за таку змогу без натяків не те, що вже пора спускатися. Такий вже був один з базових принципів ХАІ: якщо хтось хоче лізти, ми завжди готові таку людину підтримати без жодних обмежень і задніх думок. На скелях. І на стенді можна було завжди попросити, і якщо людина вільна, вона тебе потримає. Не обовʼязково приходити лазити з напарником. І за страховку завжи казали дякували.

Так починався мій прогрес в скелелазінні, який налетів з розгону на бетону стіну ментальних блоків і слабкостей. Її подолання перетворилося на справжню епопею, на домашнє завдання, що треба було виконати до того, як повернутися до проєктів, до цього захопливого процесу, коли ти працюєш, чомусь вчишся, стаєш сильніше і йдеш до наступного проекту, що тебе дійсно мотивує. Бо мотивація — це доступ, підключення до енергії. Коли її не вистачає, кисень перекривається.

Над мотивацією інколи теж доводиться працювати. Колись поїхали ми в село допомогати тьоті викопати її гектари картоплі. Мама сказала: “Треба полоти.” Питаю: “Скільки?” “Все”. Але це явно забагато, щоб мотивувати займатися цим рачки під палючим сонцем тупо весь день. (Фермери, доречі, найсильніші люди. Мабуть, як і шахтарі.) Коли я визначила для себе ціль на день — пройти одну смужку, то в мене відразу зʼявлялися сила і енергія подолати цю смужку ще до обіду, щоб потім можна було їсти булочки, які майже щодня пекла тьотя Валя, й читати книжки. Осяжні цілі, які хочеться закінчити, й бажано якнайскоріше, щоб відпочити і взятися за нову ціль, допомогають відчути (усвідомити, сформулювати, сформувати) мотивацію.

Завеликі цілі, як викопати 5 гектарів картоплі, демотивують. Тоді як маленькі цілі: прополоти цю смужку, потім її викопати і картоплю вибрати, мотивують рухатися. Є велика мета, є маленьки задачі, які хочеться зробити якнайшвидше, щоб досягти мети. Якщо відсутня мотивація, то щось не так з цілями: великими або маленькими. Або, можливо, просто твоя вразливість знаходиться деінде.