Не все одно

От не по-людськи ж! Ну треба вже видертись на камінь, то ось же з цього боку і зайди гарненько ніжками. Ото ще вигадали там дертись! Ну просто серце крається дивитися, як вони оце із себе пнуться, всі руки собі передряпали і все задля чого? Щоб злізти й піти шукати нових проблем собі на сраку. Та вони землю ладні рити, шукаючи ті проблеми.Скільки сил! Ой, лишенько, скільки сил в це вбухано. От ніт би покопати, худобу попорати або ще чимось корисним зайнятись. Ото такої. 

І наче б то це не про мене, але десь в душі воно зринає. Мої предки, що жили на землі й пережили страшні роки української історії, про що я насправді нічого не знаю, напевно були прагматичні й зберігали енергію задля виживанню. Але хто зна.

Бо є ще інший бік: наша сила в нашій любові. Для мене любов — то моя родина, скелелазіння, трохи — ось ці слова. Все це мені важить, і тому робить вразливою. Все це мені важить, і тому надає сили рухатися далі. 

Граніт. Квардратний блок, що лежить кутом догори серед схожих глиб. Серед гір. І ось знову людина лізе на нього у якийсь дивний незручний спосіб. Щодалі то краще: тепер ця людина тримає в руках ще меншу людинку, дивиться, думає, уявляє як пролізти. Бо це я там сиджу, і це не має жодного сенсу, проте мені не все одно. І від цього не все одно буде боляче, бо невдачі трапляються. Але краще так, бо це, насправді, дрібниці. Бо в мене в житті ще багато чого важить набагато більше. Проте мені не все одно, тому я буду приймати поради, відстежувати положення пʼятки, шукати цяточки для іншої ноги, щоб виштовхнути себе там, де я не дістаю. 

А потім зроблю останні спроби, не думаючи ні про що. Просто тому, що зараз ще є цих 5 чи 10 хвилин і людина з двома руками: однією — тримати твою дитину, а іншою — страхувати тебе. І хоча тобі не все одно, та совсім не важить залізеш ти це чи ні. І не обважнює. Навіть ті кілограми, що супроводжували появу на світ людинки і її якнайкращу адаптацію до цього світу — вони теж не обважують. Легкість бути в цьому моменті. І вдячність за те, що такі моменти є.

Ото такої. Може й щось у цьому є? Скільки ото можна лише щось корисне робити. Наробили вже! Аж зі сраки лізе! Всю планету захаращили. Що не рік, то спека, потопи, урагани. Прям кінець світу якийсь!. Що не рік, то всі кудись біжуть й стільки лайна роблять, що воно нікому вовік не потрібно. Ото б краще сіли б собі під камінчик, посиділи, подумали, полазили. І сміттячко після себе гарненько прибрали б. Он як ці. Може не така вже й даремна справа.