Часи, коли хаос в своєму житті створювала виключно я, давно минули

Я люблю лазити і люблю своїх дітей, тож доводиться підвищувати ступінь хаосу. Кожен раз необхідно вирішити квест, щоб вибратися на найближчий стенд, який сам по собі потребує мотивації, для того щоб тренуватися, бо це не сучасний фан-зал, а тірольська версія боулдер-підвала 5*5 метрів, щоправда з красивим видом на гори. 

І ось буває так, що на канікулах з двома дітьми, поки ми добираємося до цього залу, то встигаємо втомитися й зголодніти, мозок потроху витікає від криків з одного боку і постійних питань і прохань з іншого, і здається, що вже нічого не хочеться. Проте варто почати лізти, хоча б трошки полазити, і всі докладені зусилля окуповуються відчуттям, що є щось в цьому світі, що мене надихає і живить. 

А буває так, що вранці приїздиш з одним лише немовлям, яке спокійненько сидить собі й вивчає якусь іграшку, або стоїть на маті біля кубиків. Але в очах трохи темніє від недосипання, й коли лазиш хочеться більше впасти на мати й полежати. Проте можна й так. Трохи полазити. Підтримати тонус. Не робити нічого складного, щоб не дай боже не травмуватися. 

Буває, що наче хотілося б сьогодні полазити. Потім ви неспішно снідаєте і збираєтесь. Переконуєш молодшого школяра спочатку поснідати а потім, що сьогодні твоя черга розважатися, тобто полазити ту годину чи півтори на стенді. Ви приїздите, і він іде гуляти на майданчик, а потім засинає друга дитина ненадовго, і виходить врешті решт залізти той проєкт 6с. А це взагалі топ, бо накрутка живе тут рік, тому є змога попрацювати над дійсно складними проєктами, які так просто не здаються. 

Кароче, в цьому хаосі важливо підтримувати фокус. Ну не той що фокус-покус. Хоча це теж буває: зібрати всіх за пʼять хвилин, або ви наче щойно прийшли після тренування, а мама хоп-ля і вже розібрала і навіть вечерю встигла приготувати. Але важливо також робити те, що відновлює внутрішній ресурс. Без пресингу. Не так, як я це робила в перший раз з дитиною, коли я відчувала, що кожну вільну хвилину мушу тренуватися в залі або вдома. А згодом мені вже нічого не хотілося. А потім я йшла пити каву з тістечками по пʼять разів на день, щоб якось підняти собі настрій і наче відновити ресурс, проте це не працює. 

Бо бути дорослою -- це робити свій вибір кожен день, навіть якщо він повʼязаний з купою компромісів.