Що сталося з Кеті Браун (одною з перших скелелазних продіджі в США)

Книга Кеті Браун Unreveled: A Climber's Journey Through Darkness and Back не стільки про скелелазіння, скільки про внутрішніх демонів, що розривали її на цьому шляху, яких ретельно культувала її мати. А також ще один жахаючий приклад розладу харчової поведінки серед скелелазів, що легко міг закінчитися летально, і на який закривали очі батькі, лікарі, функціонери спорту і всі оточуючі.

Це історія втечі від батьків, важкий шлях, хоча й часто єдиний шлях. Та рух “від”, а не “до” не буває конструктивним.

В решті решт, Кеті перестала надовго лазити, щоб відокремити свої психологічні проблеми від того, що для неї відчувається, як своя стихія. 

Для мене ця історія дивним чином глибоко зрезонувала, бо в мене також був період серьйозних психічних проблем, що мабуть як і все корениться у дитинстві, у тих прикладах, або їхній відсутності, що були в мене, бо надмірна турбота та емоційна відстороненність замість щирої зацікавленності призводять до цілого набору проблем з самоідентичністю, самоізоляцією, встановленням звʼязків, нормальним спілкуванням й іншими речами, що декому даються не так вже й складно.

Це була довга, непроста історія, і для мене скелелазіння було опорою, тим внутрішнім стрижнем і вогнем, що дозволяв пройти це все, а  вийти по цей бік реальності мені допомогло відчуття, що я не одна така. Очевидне, але недоступне, поки зі мною не поділилися своєю історію одна сильна і щира людина, що побуавла у цій темряві, що не дивилися на мене зверху вниз, “пропонуючи” допомогу, а розділила ці відчуття зі мною. У правильний час це було все, що мені було потрібно і що допомогло подолпти глибоку затяжну депресію з явними психічними розладами, в тому числі й харчовими.